Росія змінює тактику повітряних атак: навіщо Україні нав’язують виснажливу боротьбу з дронами
Масоване застосування реактивних «Шахедів» може бути не лише спробою завдати руйнувань, а й частиною розрахунку на виснаження української авіації. Військовий експерт пояснив, як далекобійні ракети та особливості повітряних боїв пов’язані з цією загрозою.

Росія могла знайти спосіб створити додаткове навантаження на українську авіацію, змушуючи її витрачати більше ресурсів на боротьбу з ударними безпілотниками. Йдеться про масштабування атак реактивними «Шахедами», які можуть використовуватися не тільки для ураження визначених цілей, а й для відволікання сил протиповітряної оборони. Такий сценарій розглянув військовослужбовець 413-го полку Сил безпілотних систем «Рейд» та експерт Defense Express Іван Киричевський.
На перший погляд, збільшення кількості повітряних цілей може здаватися черговою спробою завдати Україні якомога більшої шкоди. Однак за цим може стояти складніший задум: змусити українських військових постійно реагувати на загрози в небі, витрачати боєприпаси, залучати винищувачі та розподіляти увагу між різними напрямками. У такій ситуації навіть безпілотники, які не досягли своєї цілі, можуть виконувати певне завдання в загальній схемі повітряного протистояння.
Чому далекобійні ракети не гарантують переваги в небі
Щоб зрозуміти можливі мотиви російської сторони, варто звернути увагу на проблеми, з якими зіткнулася її винищувальна авіація. Як зазначає Киричевський, у травні 2026 року на російському військово-аналітичному ресурсі bmpd опублікували матеріал профільного видання Міністерства оборони РФ. У ньому йшлося про те, що застосування ракет великої дальності Р-33 та Р-37М не забезпечило російським Повітряно-космічним силам усього очікуваного результату.
Причина полягає в тому, що сучасна повітряна війна залежить не лише від характеристик окремого озброєння. Важливими є розвідка, своєчасне отримання інформації, координація між підрозділами та здатність пілотів ухвалювати рішення за умов постійної зміни обстановки.
Україна, спираючись на досвід власних військових і підтримку західних партнерів, розвивала взаємодію винищувачів із наземними системами протиповітряної оборони. Завдяки цьому російським літакам стало складніше реалізовувати свою перевагу в повітряних боях на малих і середніх дистанціях.
За таких умов навіть ракета з великою заявленою дальністю не забезпечує гарантованого ураження цілі. Пілот має враховувати можливості української ППО, ризик виявлення власного літака та ймовірність відповіді противника. Отже, технічні характеристики озброєння самі по собі не визначають результат бою.
МіГ-31 і Су-35С: ставка на удари з великої відстані
У вересні 2022 року російська сторона почала активніше залучати перехоплювачі МіГ-31БМ, озброєні ракетами Р-33. Для цих боєприпасів заявлялася дальність пуску до 200 кілометрів. Спочатку такі ракети розроблялися для перехоплення великих повітряних цілей, зокрема стратегічних бомбардувальників.
Раніше The Press Post писав на цю тему: «Росія змінює правила повітряних атак: чому звичайні «Шахеди» досі становлять серйозну загрозу».
Згодом до виконання відповідних завдань почали залучати й Су-35С, які можуть застосовувати ракети Р-37М із заявленою дальністю пуску до 300 кілометрів. Такий підхід мав дозволити російським літакам загрожувати українській авіації, залишаючись на значній відстані від зони бойових дій.
Проте реальна ефективність подібної тактики залежить від обставин кожного конкретного застосування. Дальність польоту ракети не означає, що вона зможе подолати всю цю відстань за будь-яких умов і гарантовано уразити ціль. Значення мають висота та швидкість літака-носія, характеристики цілі, якість інформації про її місцеперебування та умови наведення.
Крім того, наближення до лінії бойового зіткнення створює додаткові ризики для російських пілотів. За наведеними у матеріалі даними, для застосування таких ракет доводилося враховувати небезпеку ураження українськими зенітними комплексами. В описаному випадку один із Су-35С нібито отримав влучання ракети західного виробництва, але зміг повернутися на аеродром із численними пошкодженнями корпусу.
Цей приклад демонструє головну суперечність: спроба реалізувати перевагу в дальності може вимагати наближення до небезпечної зони, де сам літак стає потенційною ціллю.
Як безпілотники можуть змінити розрахунок противника
За оцінкою Киричевського, російські військові аналітики дійшли висновку, що необхідно вдосконалювати обмін розвідувальною інформацією між літаками. Серед можливих напрямків розвитку також розглядалася передача управління ракетою від одного літака до іншого вже під час її польоту. Це мало б допомогти ефективніше використовувати далекобійне озброєння в умовах складної повітряної обстановки.
На цьому тлі посилення атак реактивними «Шахедами» може мати додаткове призначення. Киричевський припускає, що Росія здатна використовувати такі безпілотники, щоб примушувати українську авіацію регулярно залучатися до їх перехоплення. Водночас це саме аналітична гіпотеза, а не підтверджений факт щодо конкретного задуму російського командування.
Потенційна логіка такого підходу зрозуміла: що більше повітряних загроз виникає одночасно, то складніше розподіляти сили між ними. Винищувачі, які залучаються до протидії безпілотникам, потребують часу на виконання завдань, технічне обслуговування та відновлення готовності до наступних вильотів. Додаткового навантаження зазнають і наземні підрозділи, які виявляють, супроводжують та оцінюють загрози.
Особливо небезпечним такий сценарій може бути на тлі активних бойових дій на фронті, де авіація та протиповітряна оборона повинні одночасно реагувати на різні виклики. Однак результат залежатиме від того, наскільки ефективно українські сили зможуть організувати перехоплення, розподіляти завдання та зберігати ресурси.
Більше контексту — у попередньому матеріалі The Press Post: «Як змінилася тактика повітряних атак Росії в Україні: перехід від масованих ракетних ударів до масштабного використання дронів і політичний вплив на військові дії у 2025 році».
Чи спрацює ставка на виснаження України
Масштабування повітряних атак не обов’язково означає, що російська авіація отримала нову вирішальну перевагу. Навпаки, спроби змінити тактику можуть свідчити про пошук способів компенсувати труднощі, з якими зіткнулися російські літаки під час протистояння українській системі оборони.
Для України ключовим залишається не лише перехоплення окремих цілей, а й здатність зберігати стійкість усієї системи протиповітряної оборони. Важливими чинниками є координація різних засобів ураження, оперативний обмін інформацією та раціональне використання доступних ресурсів.
Якщо припущення про спробу відволікати українську авіацію за допомогою реактивних безпілотників відповідає реальним намірам противника, то йдеться про прагнення впливати не тільки на фізичний стан військової інфраструктури, а й на можливості України вести бойові дії одночасно на кількох напрямках.
Водночас сама наявність такої загрози не означає, що цей задум приречений на успіх. Досвід повітряного протистояння показує, що навіть значна технічна перевага не гарантує бажаного результату, якщо противник здатний пристосовуватися, ефективно взаємодіяти та знаходити відповідь на нові виклики. Саме тому, за оцінкою Киричевського, є підстави сподіватися, що спроба змінити баланс сил у повітрі за допомогою масованого застосування безпілотників також не принесе Росії очікуваного ефекту.
Сергій Тростянець — Міжнародний кореспондент, який пише про Росію, Східну Європу, Кавказ і Центральну Азію.